Марушко Вадим Степанович
Марушко Вадим Степанович
09.04.1991-12.07.2022р
Народився Вадим 9 квітня 1991 року в місті Луцьку. Зростав дуже енергійним хлопчиною. - «Який це був учень!» - згадують вчителі. «Активний, життєрадісний, творчий та талановитий! Справжній артист! Жодне свято не обходилось без нього: чи то новорічний вечір, чи КВК – завжди Вадим у головних ролях. Закоханий у свою землю! Польові квіти! Божественні білі ромашки – найулюбленіші квіти Вадима!
- «Цілий оберемок білих ромашок подарував Вадим на випускний вечір» - згадує Надія Куліш, кл. керівник. Мав багато спортивних відзнак з легкої атлетики. Дуже любив футбол. Мріяв стати футболістом та доля внесла свої корективи: складна операція на ногу і… Вадим вступає у Вол. Волинський мед. коледж. По закінченні працює у клінічному відділенні гінекології та репродуктивної медицини обл. лікарні у Боголюбах у Петровського Вадима Францовича ( Вадим Францович був перший лікар який побачив Вадима в утробі матері і почув його серцебиття). Підвищивши кваліфікацію по анестезіології бере участь в операціях у різних відділеннях лікарні.
Медицина -це його! Це від Бога! Петровський Вадим Францович гордився ним! Не мавши часу на роздуми і, зробивши прямий укол в серце Вадим врятував життя людини! 2014 рік…
9 квітня Вадиму виповняється 23 роки. 14 квітня у східних областях України почалась Антитерористична операція (АТО). 5 травня Вадим одружується. Кохана дружина.. Перспектива кар’єрного росту в медицині. Життя вирує.. Здається все складалося відмінно… Та думки про захист свої землі не полишають Вадима. - «Я їду на схід!» - твердо вирішив Вадим.
29.07.2014 року за наказом командира 24 омбр Марушка Вадима Степановича призначають на посаду обслуги гранатометного відділення 2 механізованого взводу 1 мех.роти 1 мех. Батальйону Гранатометник- медик, який давав клятву Гіпократа отримує позивний «ДОК» Отримавши важке поранення був госпіталізований з діагнозом: перелом лівої ключиці, закрита черепно- мозкова травма, струс головного мозку. Після лікування у Луцькому військовому шпиталі проходив реабілітацію за кордоном. За станом здоров’я в АТО його не брали. Наполегливість не мала меж.
А далі молоде життя вирує і бурлить! Кохає безмежно свою дружину і обожнює своїх діток, донечку Емілію та синочка Маречка! Любов до своєї сім’ї та родини неймовірна ! Віддається «на повну» - ніби відчував що недовго обійматиме діточок та дружину… Спішив жити!!! Найкращий у світі син! Найтурботливіший татусь! Як він піклувався про своїх діток. Чудовий сім’янин… Добрий онук для своєї бабусі! Хороший брат, який дбав про свою сестричку Вікторію!
- Найкращий у світі брат,- ділиться спогадами сестра Вікторія. - Завжди позитивний та усміхнений. Але завжди мав свою думку, і не боявся брати на себе відповідальність! Це були визначні риси характеру Вадима. «Непосидючий, але добрий і люблячий. Надійний товариш та побратим»- згадує мама Інна.
-« Мамулічка, війна!» Так розпочався ранок 24 лютого 2022р. «Від слів сина я завмерла… Я зрозуміла, що він не буде стояти осторонь, коли в країні вбивають мирних людей та землю топче нога ворога»- згадує мама.
- Мамуль, якщо не я, українець, то хто?»- звучало з вуст Вадима. Звичайно, ніхто не зупинив би його. Знявши хрестик з себе, сестричка поклала в руку Вадиму. - «Він тебе буде оберігати!» Надія на щасливе повернення жила в її очах. Прощався. Поїхав. Не впустили в Україну, бо забув документи. Зателефонував. Повернувся у Лодзь. Зібрав усі документи, і на цей раз, не дочекавшись мами, не прощаючись, поїхав.
23 лютого прибув у військомат. Запропонували в тер.оборону або проводити підготовку призовників до військових дій. Відмовився. Вимагав відправити на 1-у лінію вогню. З 06.03.2022 по 9.07.2022 бойові дії.
Брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту та безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресію Російської Федерації проти України перебуваючи в районах населених пунктів Житомирської області н. п. Малин, н. п. Пісківка, Миколаївська область н. п. Новий Буг, н. п. Новоолександрівка, н. п. Первомайське, Дніпропетровська область Новомосковськ , Харківська область н. п. Петрівське, н. п. Роздолля, Донецька область н. п. Васюківка, н. п. Мазанівка, н. п. Білокузьминівка, н. п. Виїмка, н. п. Солідар, н. п. Завгороднє, Київська область н. п. Бородянка. Отримав важкі поранення в районі населеного пункту Партизанське Миколаївської області, в результаті зіткнення з російськими окупантами під час бойових дій в районі напрямку н. п. Петрівське Харківської області , важкі вибухові травми, контузії. Недолікувавшись обороняючи обробляючи рани після оперативного втручання самостійно повертався на передову на 1-у лінію вогню. Вадим був призначений командиром розвідки 14 ОМБР ім. Князя Романа Великого. За проявлену мужність і успішне виконання завдань був відзначений почесним нагрудним знаком «Відзнака командира 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого».
«За Україну- до кінця!» «Ми переможемо!» «Все буде Україна! Мамулічка! Я щасливий тому, що я народився на цій святій землі!, Я- українець!Ми відбудуємо нашу Україну!»- Це слова Вадима.
Не раз, їдучи населеним пунктом бачив дороги, встелені трупами мирного населення,серед них були і маленькі діти. Вадим зателефонував до мами: «Такого болю я ще не відчував ніколи» - плакав тримаючи на руках мертве дитя.
Він збирав тіла побратимів з поля бою, допомагав рідним відшукати та повернути загиблих військових. Війна!!! Пекельна!!! Нещадна!!! Вадим вроджений воїн, вірний син України. Завжди був на позитиві. Сам ніколи не впадав у відчай, іншим не дозволяв сумувати. Знав що людяність та військова честь понад усе! Вадим хотів бути щасливим у своїй родині, мрія зібрати разом усіх рідних здійснилася. Він зібрав нас усіх,щоб були щасливими, та сам пішов у засвіти:де немає ні смутку,ні печалі, залишившись у наших серцях навіки!
Бог відміряв Вадимові 31 рік. Загинув 12 липня 2022р. Життя Героя, наче спалах зірки: коротке але яскраве! Вадим - справжній Воїн, Захисник, Герой!
Таким він залишиться у наших серцях!
Прощай, наш Герою!
