21 травня Торчинська громада оплакувала ще одного мужнього сина України – РУСЛАНА ВОЗНЮКА
Сила-силенна людей…а навколо тиша… тільки де-не-де чутно тихі схлипування… і від цього робиться моторошно… гробова тиша…
Що таке БІЛЬ?
Це коли сивочолий батько плаче біля труни свого сина… обтирає сльози, які знову і знову з'являються на обличчі згорьованого чоловіка...
Коли мати торкається востаннє до своєї дитини… БОЛЯЧЕ!!!
Війна порушила закони Всесвіту, за якими діти мають доглядати і хоронити своїх стареньких батьків, а не навпаки…
Що таке РОЗПАЧ?
Це коли донька ледве стоїть на ногах, бо не може сприйняти цю смерть! Бо ж тато мав би її благословити до шлюбу…няньчити онуків… допомагати… підтримувати…
Як це все пережити дітям?
Ох…БОЛЯЧЕ!!!
Усе в одну хвилину змінилося… Дружина аж почорніла з горя… Як так? Чому саме її Руслан??? Але, водночас, розуміє: відтепер вона є опорою та підтримкою для дітей, вона мусить взяти на свої плечі усю відповідальність за подальше їхнє життя…
ВАЖКО!!!
«Живемо в такий час, коли одні проливають кров, а інші – сльози», - сказав у своїй проповіді настоятель місцевого храму, отець Стефан.
ВЛУЧНО!!!
Бо ціле море сліз виплакали рідні за убієнним Воїном Русланом. А скільки ще виплачуть…
Рідня – велика і дружня, як чорна стіна, вишикувалася біля домовини… Стоять: чорні і німі… Бо хіба так вони уявляли зустріч з Русланом? Хіба хто міг подумати…
Війна… руйнівна, вбивча війна, яка скалічила не одну долю, яка відбирає у батьків дітей, у дружин – чоловіків, у дітей – батьків, у рідних – друзів, братів…
З такими думками стояли люди на кладовищі: зажурені, задумані…
І тільки постріли з рушниці та гасло «Слава Україні», кинуте в натовп кимось з військових, заставило людей стрепенутися…
Поступово приходило усвідомлення: РУСЛАН ВОЗНЮК, ГЕРОЙ, віддав своє життя за кожного з нас!
ВЕЛИКА ЦІНА ЗА МИРНЕ ТА СПОКІЙНЕ ЖИТТЯ!!!
СЛАВА ГЕРОЮ УКРАЇНИ!!!
ВІЧНА І СВІТЛА ПАМ'ЯТЬ!!!
