ГАЙДАЙ МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ
ГАЙДАЙ МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ
19.12.1995 – 26.07.2023
Микола Гайдай народився в селі Сьомаки Луцького району Волинської області.
Після закінчення школи навчання в училищі, де здобув спеціальність електрика.
У 2016 році, приховавши від військово-лікарської комісії травму голови, пішов служити в армію з словами: «Мої батько та дід служили, тому мій обов’язок – продовжити традицію моїх рідних, особливо в такий складний час для нашої країни».
Після закінчення служби працював спочатку в Україні, згодом за кордоном. Мусив забезпечувати новостворену сім»ю, тим більше, що невдовзі у нього з дружиною народився довгоочікуваний син Ярославчик.
Під час початку повномасштабного вторгнення Микола знаходився за кордоном. Коли дружина Іванна повідомила йому страшну звістку він впевнено сказав: «Я їду додому, захищати вас». На той момент Іванна змогла його відмовити, однак в червні 2022 року він повернувся в Україну з чітким наміром піти захищати свою Батьківщину та свою сім’ю, задля того, що його син мав мирне і щасливе майбутнє у незалежній країні.
26 червня 2022 року Микола Гайдай розпочав свою службу на варті нашої держави, спочатку в резерві 100 Бригади на території рідної області, укріплюючи її кордони, згодом на території Черкащини, де разом з побратимами підвищував бойові навики. В травні 2023 року Микола в складі 118 Окремої Механізованої бригади брав участь у контрнаступі на Запорізькому напрямку, де 26 липня 2023 року, рівно через 1 рік та 1 місяць після початку служби, отримав поранення несумісні з життям, під час ворожого артилерійського обстрілу поблизу н.п. Роботине, очолюючи колону бійців на бойових машинах. Микола не дожив до звільнення н.п. Роботине менше місяця.
Дружина Іванна ділиться спогадами про свого Миколу: «Мій чоловік був мужнім, хоробрим воїном, люблячим татком, та найкращим чоловіком, якого я могла собі уявити. Він віддав за свободу та незалежність своєї країни і свого народу найдорожче – власне життя. Він для мене завжди був та назавжди залишиться Героєм, якого я кохала і буду кохати до свого останнього подиху. Я мрію, щоб імена кожного з Героїв були закарбовані в історії України, щоб наші нащадки могли пишатися людьми, які захищали нашу Незалежність»
Вічна слава і шана Герою України!
