Будз Олексій Сергійович
Будз Олексій Сергійович
17.02.1991 – 21.05.2024
Народився 17 лютого 1991 року у селі Буяни Луцького району. Ходив до місцевої школи, мав багато друзів. Навчався добре, був досить здібним учнем. Олексій зростав спортивним хлопцем, рухливим, енергійним. Любив грати у футбол. Після закінчення школи пішов навчатися до Торчинського професійного училища, де здобув професію тракторист машиніст сільськогосподарського виробництва категарія В, С, Д. У 2009 році пішов працювати в ПрАТ Волиньхолдинг, але довго не працюва, бо був призваний до лав армії України. Служив у внутрішніх військах МВС України, Луганськ воєнної частини 3035. По завершенню служби вступив до Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна» на спеціальність комп’ютерна інженерія. Згодом працював ТОВ «ДМИТРУК-ФУДЗ» начальником зміни. Життя ішло своїм плином, Олексій завжди був в центрі уваги, симпатичний, мужній, товариський та енергійний. Згодом у 2013 році знайшов свою половинку та одружився. В щасливій родині народилася донечка , а згодом синочок. Олексій надзвичайно тішився своїми дітками, вкладав всю душу у їхній розвиток. Здавалося все було чудово, робота, дім, родина……
Але страшна війна постукала у двері. Олексій чудовий, завжди усміхнений хлопець. З перших днів війни хотів бути корисним: вступив у добровольче місцеве формування, долучався до волонтерської діяльності, допомагав, чим міг…Був призваний до лав Збройних Сил України. З березня 2023 року ніс службу у Національній гвардії України. Вірив у перемогу, мріяв про життя у мирній Україні! Було багато планів на майбутнє…Олексій прожив, хоч і не довге, але гідне життя: був справжнім в усьому! Справжній син, справжній чоловік, справжній батько, товариш, брат… Він був справжньою ЛЮДИНОЮ! ЗАХИСНИКОМ! ГЕРОЄМ!
Про це свідчить той день, коли все село і не тільки, вийшло провести Олексія в останню дорогу.
21 травня 2024 року обірвалося молоде життя героя, під час виконання бойового завдання в н.п. Роботине Пологівського району, Запорізької області в результаті удару FPV дрону,
загинув. Здавалося, що у селі Буяни вирвали усі троянди, аби простелити ними останню дорогу до батьківської хати. Про Олексія залишилися лише самі найкращі спогади, пам’ять про ГЕРОЯ буде жити вічно!
