Карпюк Руслан Валентинович
Карпюк Руслан Валентинович
29.06.1997 – 08.08.2023
А ти на небо зовсім рано полетів,
В обійми Бога, що прийняв тебе до себе.
Розлуки з рідними ти не чекав і не хотів,
Залишив біль і смуток, що без тебе...
Кричала мама: "Повернись, не покидай!"
До твого серця щільно притуляла вухо,
Все повторяла: "Сину не вмирай..."
Замовк весь світ, довкола стало глухо.
Її слова врізалися в серця,
І люди умивалися сльозами.
Не поведе тебе вже до вінця,
Спинився рід й скінчилось все для мами…
Лиш день і ніч, і зболена душа,
І чорна хустка, що закрила сонце й небо.
Тобі написано посмертного вірша,
Але тобі вже там цього всього не треба.
Тепер ти ангел і до неї прилітай,
Обнявши крилами нечутно, ледь торкнувшись,
Ти маму в ніч холодну зігрівай,
Щоби відчула, що ти поряд, посміхнувшись.
Бо в сиротини тут опори більш нема,
Ти був єдиною надією на старість.
Для тебе все старалась, та дарма,
Нема онуків, хто відчує жалість.
Ці рядки про Героя, Захисника небесного легіону Торчинської громади Карпюка Руслана Валентиновича жителя смт. Торчин.
Йому було 26 років. Молодий , красивий, добрий, товариський. Він просто жив та радів життю, прагнув одружитися створити власну сім’ю. Бути турботливим сином хоч і так ним був, турботливим чоловіком. Але доля готувала для нього інше випробування…
Народився Руслан 29 червня 1997 року у селищі міського типу Торчин, Луцького району , Волинської області. Тут і проживав з батьками. Був великою підтримкою та надією для мами, єдиний син у сім'ї, тому всі сподівання і надії були на нього. З 2003 року по 2012 рік навчався у Торчинській загальноосвітній школі. "Добрий, щирий, завжди усміхався й був найдобродушнішим хлопцем", - таким запам"ятався Руслан однокласникам.
У 2015 році закінчив Торчинський професійний ліцей здобувши професію муляр- штукатур.
З 2016 року Руслан почав працювати за кордоном, його життя розділилося на дві країни Польщу та рідну неньку Україну. Почувши про повномасштабне вторгнення російської федерації на Україну наполіг на виїзді найріднішої людини мами за кордон. На початку березня 2022 року незадумуючись повернувся до дому на Україну та вступив до лав добровольчого батальйону «Любарт».
Через певний час Руслана направили на кордон з білорусюю на вдосконалення техніки та укріплення оборони, згодом пройшов НАТІВСЬКЕ навчання в Польщі. Після повернення проходив бойове злагодження на Житомирщині де умови були максимально наближенні до бойових.
13 липня 2023 року його батальйон відправили у Миколаїв, а 7 серпня 2023 року перевили у Херсон. У ночі 7 серпня сержант батальйону « Любарт» обравши 18 бійців з підрозділу серед яких був і Руслан повів у бій проти 300-х сот росіян , щоб прокласти шлях для можливого наступу через річку Дніпро. Однак кожен метр був замінований. Російська розвідка за допомогою безпілотників стежила за кожним кроком бійців, вони провили цілу ніч під потужним артилерійським обстрілом.
Під час бойового завдання 8 серпня 2023 року на Харківщині поблизу населеного пункту Козачі Лагері , Карпюк Руслан за позивним «Бєлий» був смертельно поранений. У перед день своєї смерті Руслан ще встиг написати останнє есм своїй мамі «Мамулічка я тебе дуже люблю». Яке назавжди залишиться у материнському серці.
Далі була остання дорога до рідного дому. 18 серпня 2023 року Торчин зустрів свого Героя навколішки та живими квітами, тіло Карпюка Руслана знайшло вічний спочинок на кладовищі села Веселе поряд з могилою батька.
Нехай добрий, світлий спомин про мужнього захисника , сокола Руслана Карпюка стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться в пам"яті рідних, друзів, бойових побратимів - усіх, хто знав його, любив і шанував.
Герої не вмирають, вони назавжди залишаються у наших серцях!
Вічна пам"ять Герою!
Слава Україні!
