Щербик Богдан Миколайович
Щербик Богдан Миколайович
18.09.1995 – 14.09.2022
Щербик Богдан Миколайович народився 18 вересня 1995 року в селі Усичі Луцького району Волинської області. Мама працювала в поштовому відділені зв’язку, тато за фахом був електриком. Богдан був другою дитиною в родині, де вже підростав старший брат Дмитро, а незабаром з’явилася сестричка Тетяна. З народження проживав у селі Усичі Луцького району Волинської області.
З 2002 по 2011 роки навчався в Усичівській ЗОШ. Перша вчителька, Людмила Сонсядло, згадує його, як доброго та чуйного учня. В цьому класі було 7 учнів, але поступово клас зменшувався, і у 8 класі їх було лише четверо. Та друзями на все життя лишилися з Щуром Юрієм, Марцинюк Надією. В 9 класі, з’явився новий учень Василюк Богдан, який зараз також воює. Хлопці швидко потоваришували,і ця дружба стала дружбою на все життя. Навіть працювали за кордоном в Польщі разом.
У школі дуже захоплювався організацією дискотек, був постійним шкільним «діджеєм». Для цього вдома була ціла колекція музичної апаратури. Був дуже товариським хлопцем, знаходив спільну мову як з молодшими так і зі старшими. Та постійно був зі старшими друзями – Левчуком Павлом, Плютою Романом, Півтораком Олександром.
З 2011 по 2014 р. - навчання в Національному технікумі харчових технологій, за спеціальністю - електрик. У виборі професії Богдан дуже вагався, але завжди любив возитися з технікою. Та й друг дитинства Роман Плюта вже здобував подібну професію.
Під час навчання в технікумі на літніх канікулах поїхав на роботу з мамою до Польщі. Тоді йому було лише 16 років, і там він уже відчув усю складність заробітчанського життя. Після повернення цінував працю і прагнув допомогти мамі.
Після закінчення навчання їде працювати за кордон в місто Кімбіжен Козли, що недалеко від Варшави. Але восени 2015 року приходить повістка в армію. Богдан без вагання повертається в Україну і приймає присягу. Спочатку служба в Десні, а потім в Києві. В армії відрізнявся дисциплінованістю, щирістю і акуратністю. Тут розпочинаються перші спроби написання віршів.
За службу був відмічений двома подяками. Одна була мамі за хороше виховання сина, інша надійшла на Буянівську сільську раду.
Після служби, знову повертається на роботу до Польщі. Тепер це був уже свідомий юнак, якого цікавило все. Він розпочинає досконало вивчати польську мову, освоєння комп’ютера, гру на гітарі. Мама знайшла роботу на будовах в містечку Оплоцьк, куди незабаром приїхали друзі з України. Богдан розпочав писати пісні на польській мові. Було записано лише одну пісню, адже все було фінансово дорого.
Він прагнув заробити коштів та повернутися додому в рідні Усичі, адже за відкладені кошти купує будинок. Продовжує працювати і заробляти кошти за кордоном для здійснення ремонту та облаштування будинку для проживання.
Всі плани перекреслила ніч 24 лютого 2022 року… Війна. Це те, що змінило наш світ і те, що нас об’єднало однією метою – наближенням Перемоги. Кожен українець відчув на собі важкий тягар війни, але кожен намагався впоратися із цим по-своєму. Богдан вирішив повернутися в Україну. « Кожен мусить це зробити, і тоді все буде добре», - розмірковував Богдан.
З 26 лютого допомагає переселенцям з України, в їхній квартирі в Варшаві були постійно відкритті двері для потребуючих. З родиною Качурів, шукає житло і необхідні речі, влаштовує людей на роботу. Записав інтерв’ю на польському радіо.
Його польські друзі дуже відмовляли, але він залишився на своєму та з зібраною допомогою повертається в Україну.
8 березня 2022 їде в військкомат, а 27 березня вже на службі. Через три тижні потрапляє на Донбас. Він дуже хотів до своїх хлопців, що разом служили в Києві, та не склалося.
На формування світогляду та надії на краще, мав вплив рідний дядько Богдана - Юрій Щербик. Юрій став військовим капеланом, хоча в 2015 році був добровольцем, видав теж збірку своїх віршів, деякі з них покладені на музику.
Богдан пережив складні бої, був на нульових позиціях… про це неохоче розповідав близьким під час ротації в серпні. Його моторошні слова ятрять душу: «Якщо є на землі пекло, то я там був». Постійно писав мамі: «Все буде добре». Перебуваючи там, шукав, як допомогти іншим. Цим же займалася і мама, яка, маючи друзів в Польщі, волонтерить ( збір продуктів, сіток для плетіння, підтримка на ярмарках, приїзд в Усичі на благодійний ярмарок, висвітлення правди про війну в польських газетах, на радіо).
Загинув в переддень свого народження. Назавжди Богдану буде 26…
Він загинув 14 вересня 2022 року у Мирнограді Покровського району Донецької області. Богдана Щербика поховали в рідних Усичах. Чин поховання відбувся 20 вересня 2022 року на кладовищі села Усич.
7 жовтня 2023 року на цвинтарі в Усичах було людно. Односельчани й родина Богдана, його українські й польські друзі, а також фундатори надгробка зібралися тут, аби вшанувати пам’ять Героя. Ідею встановлення пам’ятника підтримали та реалізували польські фундації “Polska Fundacja Narodowa” i “Kresy w Potrzebie” та фірма «Granity Skwara».
«Богдан Щербик був українським патріотом. Позиція і життя Богдана Щербика – це приклад і символ не лише героїчного патріотизму, але й того, що Польща стала другою домівкою для багатьох українців. Це також приклад і символ надзвичайно близьких почуттів і стосунків, які об’єднують українців та поляків, і які слід плекати», – зазначив заступник начальника Луцького районного ТЦК та СП з морально-психологічного забезпечення майор Юрій Хом’як.
