Марушко Вадим Степанович
Марушко Вадим Степанович
09.04.1991-12.07.2022р
командир розвідки 14 окремої механізованої бригади ім. князя Романа Великого
Народився 9 квітня 1991 року Вадим у Луцьку. Він завжди дякував,що виріс у селі,без комп'ютера. Дуже любив футбол і мріяв стати футболістом, але після перенесення важкої операції на ногу ця мрія на той момент стала недосяжною.
Вадим вступив у Володимир- Волинський медичний коледж. По закінченні навчання пішов працювати у Боголюби анестезіологом до Петровського Вадима Францовича. Лікар гордився Вадимом. Був випадок,коли не було часу на роздуми, і, зробивши прямий укол в серце, Вадим врятував життя людини. Як анестезіолог, брав участь в операціях у різних відділенях лікарні. Пройшов підвищення кваліфікації по анестезії. Медицина - це його, це від Бога.
У 2014 році пішов добровольцем в АТО на територію Донецької та Луганської областей. Служив у військовій частині В4680 на посаді обслуги гранатометного відділення другого механізованого взводу першої механізованої роти першого механізованого батальйону. Отримав позивний "ДОК". Був медиком та гранатометником. Мав важке поранення. Був госпіталізований з діагнозом : перелом лівої ключиці . Закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку. Після лікування проходив реабілітацію у польському шпиталі.
За станом здоров´я його не брали в АТО. Вадимова наполегливість не мала меж.
Коли розпочалась війна,вирішив стати на захист рідної країни. "Мамусю, якщо не я ,українець,то хто?»- звучало з вуст Вадима. Звичайно, ніхто не зупинив би його. Попрощався. Поїхав. Не впустили в Україну, бо забув документи. Зателефонував. Повернувся у Лодзь,взяв документи і на цей раз, не дочекавшись мами,не прощаючись, поїхав.
23 лютого прибув у військкомат. Запропонували в тероборону або проводити підготовку призовників до військових дій. Відмовився і вимагав відправити на першу лінію вогню. З 06.03.22 по 09.07.22 бойові дії. Брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв'язку з військовою агресією рф проти України. Воював у Житомирській, Миколаївській, Дніпропетровській, Харківській, Донецькій областях, був у Бучі. Отримавши важкі поранення, не долікувавшись, повертався на першу лінію. Був призначений командиром розвідки 14 ОМБР ім.князя Романа Великого.
Вадим хотів бути щасливим у своїй родині.
"Ми будемо стояти до кінця!Ми переможемо!Все буде Україна! Мамулічка!
Я щасливий,тому що я народився на цій святій землі! Я -Українець!
Ми відбудуємо нашу Україну! " - це слова Вадима.
Він забирав тіла побратимів, які загинули.
Не раз, їдучи населеним пунктом, бачив дороги, встелені трупами мирного населення, серед них були і маленькі дітки. Вадим зателефонував мамі: "Такого болю я ще не відчував ніколи".
Він плакав…
Бог відміряв Вадимові 32 роки. Загинув 12 липня 2022 року.
У переддень річниці з дня смерті Вадима Марушка у Смолигівській гімназії Торчинської селищної ради відбулася зустріч з рідними Вадима та його вчителями..
…І полилися спогади нескінченним потоком…
Світлі, добрі спогади про Вадима: яким він був сином, братом, батьком, учнем.
«Ромашки - найулюблені квіти Вадима! Ромашки», - згадує Надія Куліш, класний керівник Вадима. Цілий оберемок білих ромашок подарував їй Вадим на випускний вечір.
Який то був учень! Активний, життєрадісний, творчий та талановитий. Справжній артист! Ні одне свято не обходилося без нього: чи то новорічний вечір, чи КВК – завжди Вадим у головних ролях. Часом непосидючість давалась взнаки: не раз, бувало, щось натворить. Але завжди визнавав провину. І поводив себе так, що важко було на нього гніватися.
- Найкращий у світі брат, - ділиться спогадами сестра Вікторія - Завжди позитивний та усміхнений. Але завжди мав свою думку! І не боявся брати на себе відповідальність! Це були визначні риси характеру Вадима.
- Непосидючий, але добрий та люблячий. Такий, якого усі хвалили, але, разом з тим, ні одна пригода у селі не обходилася без Вадима, - згадує мама Інна.
- Мріяв стати спортсменом, мав багато спортивних відзнак, але доля розпорядилася інакше – став медиком.
А далі молоде життя вирує і бурлить! Обожнює свою дружину та діток!!! Проявляється якась неймовірна любов і ніжність до найрідніших – ніби відчував, що не довго обніматиме діток та дружину… Спішив жити!!!
…Війна! Пекельна, нещадна!!! Вадим – вроджений воїн! Завжди був на позитиві: сам ніколи не впадав у відчай, і іншим не дозволяв сумувати. Знав, що людяність та військова честь понад усе!
Життя Героя, наче спалах зірки: коротке, але яскраве!
Вадим - справжній Воїн, Захисник, Герой!
Таким він залишиться навіки у наших серцях!
Прощай,наш Герою.
